top of page

Запрошуємо вас на урочисте вшанування 100-річчя альпініста Івана Андрійовича Кашина

Подія відбудеться 20 січня 2024 року в 13:00 (субота) у Київському будинку вчених НАН України (вул. Володимирська, 45а)

Кашин Іван Андрійович

м.с. з альпінізму, к.м.с. з акробатики, гімнаст. Чемпіон і призер чемпіонатів СРСР і УРСР з альпінізму.

Народився 18 січня 1924 року в Києві. Закінчив Київський інститут фізичної культури, акробат, гімнаст, альпініст. Працював у Вінницькому (1951-1952) і Київському (1953-1957) медичних інститутах на кафедрі фізкультури. З 1958 - тренер у Київському політехнічному інституті, з 2009 - навчальний майстер.

Пережив 2 світову війну та голодомор. І досі кожен ранок робить зарядку.

Ось що написав про нього у своїй книзі "Вершини мого життя" керівник команди ДСО "Авангард" Володимир Дмитрович Моногаров:

- Ми разом із Ванею прийшли в альпінізм. Він сильний спортсмен - акробат, спокійний, урівноважений і надійний. З великим почуттям гумору. Ваня мирно вирішував гострі питання в найзапекліших суперечках. Я завжди прислухався до думки Кашина з будь-якого питання.

Пропонуємо фрагменти бесіди з І. А. Кашиним, записані Віктором Мацьком.

- Іване Андрійовичу, Ви були у витоків відродження альпінізму на Кавказі після 2гої світової війни. Зустрічалися і ходили разом із багатьма відомими, легендарними альпіністами, про яких ми вже говоримо в минулому. Якими вони Вам запам'яталися, що Ви про них могли б розповісти?

- Першими на Кавказі побували Володя Моногаров і Віталій Овчаров. Я навчався разом із ними в Київському інституті фізичної культури. І 1947 року я теж поїхав в ущелину Адил-Су, в якій була Українська школа інструкторів альпінізму, очолювана Михайлом Тимофійовичем Погребецьким. Тоді табір називався "Шахтар", а тепер "Ельбрус". Михайло Тимофійович був набагато старший за нас, до революції служив в армії, був офіцером. Його знали як дослідника "білих плям" Тянь-Шаню.

До війни він уже з товаришами піднявся на вершину Хан-Тенгрі. М.Т. Погребецький був інтелігентною, вимогливою і "нормально суворою" людиною, яка не прощала проступки курсантам.

Це був другий рік облаштування території "Школи".

Нижче табору був міст через Шхельду, який часто зносили бурхливі потоки річки, і нас залучали до ремонтних робіт, тож ми жартували:

"Не школа ця альпінізму, а школа ця - мостобуд".

Міст необхідно було ремонтувати для того, щоб по ньому могла проїхати машина "полуторка", яка привозила продукти в табір.

Пам'ятаю, в наш табір приходив Віталій Абалаков. Він приносив своє експериментальне альпіністське спорядження, цікавився нашою думкою і пропонував його випробувати. У спілкуванні з нами був простий, хоча на той час він уже був головою федерації альпінізму.

1961 року траверсуючи вершини Безенгійської стіни на Кавказі, на гребені вершини Дихтау в турі ми знайшли записку його брата Євгена. Вона була датована 1938 роком.

Цю записку після закінчення траверсу Моногаров переслав Віталію Абалакову в Москву. Вона допомогла нам.

Наш траверс визнали найкращим з усіх, і ми вперше отримали золоті медалі чемпіонів СРСР.

Нижче від нашого табору був альптабір "Шхельда", у якому інструктором працював Михайло Хергіані. Поруч із нашим табором була скельна стіночка, і він сюди приходив на розминку. Сильний, скромний, фізично добре складений. За Мішею було цікаво спостерігати, як він швидко піднімався, демонструючи високу техніку лазіння.

- У перші роки заняття альпінізмом сходження на вершини Андирчі, Віа-тау та інші 1 і 2 к. с. для мене не становили жодних труднощів. Я займався акробатикою, гімнастикою, і мені було легко підніматися на такі вершини.

- А які запам'яталися?

- Ті, які пройшов у команді Моногарова.

Володя був хорошим організатором: багато уваги приділяв питанням безпеки і все продумував до дрібниць.

Оскільки він був президентом федерації альпінізму України, то у свою команду "Авангард" він запрошував найкращих альпіністів з усіх міст. З особливою теплотою я їх усіх згадую

Звичайно, запам'ятався траверс вершин Безенгійської стіни, бо вже висота і багато днів треба було йти з важким рюкзаком.

- Добре пам'ятаю пік Леніна (7 134 м), на який піднялися всі 38 учасників. Це було перше висотне сходження альпіністів України під керівництвом Володимира Моногарова. Підйом був важким і виснажливим, давалася взнаки висота, однак, на вершині я зробив стійку на руках (у ті роки, а це був 1962 рік, я займався акробатикою та гімнастикою і міг робити подвійне сальто).

Такого масового сходження ніхто більше не повторив.

Але найбільш технічно складна і незабутня для мене вершина була Ушба.

Найвищі здобутки в альпінізмі:

1961 - Коштан - Міжиргі - Дихтау з підйомом на Коштан північно-східним ребром із льодовика Уллуауз, 5Б, першопроходження - 1-е місце на Чемпіонаті СРСР (клас траверсів);

1962 - пік Щуровського по північному ребру - 3-е місце на Чемпіонаті СРСР (технічний клас).

Участь у чемпіонатах УРСР:

1959 - Уллутау (З - В) з підйомом по північно-західній "дошці", 5А (керівник) - 2-е місце на Чемпіонаті СРСР (клас траверсів);

1960 - пік Щуровського по північно-західній стіні, 5Б - 2-е місце на Чемпіонаті СРСР (технічний клас);

1960 - Каракая (З - Гл.), 5А (керівник) - 2-ге місце на Чемпіонаті СРСР (клас траверсів);

1962 - Пік Абу Алі ібн Сіни (Пік Леніна) з півдня через перевал Криленка, 5А - 1-е місце на Чемпіонаті СРСР (висотний клас).

Інші сходження: Караугом, 5А.

Після травми, отриманої в автоаварії, повністю перейшов на викладацьку роботу.

1 перегляд

Commentaires


logo_ukr_long_color_bg-white.png
bottom of page